В процесі бесіди з дитиною логопед налагоджує контакт з нею, націлюючи на живе спілкування. Дитині задають питання, які допомагають виявити її світогляд, інтереси, відношення до оточуючих, орієнтацію в часі й просторі. Бесіда дає певні свідчення про мовлення дитини, встановлює напрямок подальшого детального обстеження різних сторін мовлення.

Логопед спочатку обстежує активний, а потім пасивний словник дитини. Паралельно з перевіркою активного словника з´ясовується розуміння слів шляхом ставлення питань, уточнення змісту слів та їх узагальнення. Доцільно обстежувати також знання слів – узагальнених понять; слів, які означають частини предметів, частини тіла тварини, людини; слів, які означають дію, ознаки предметів; вміння підбирати синоніми, антоніми, спільнокореневі слова.

Перевіряється спочатку активний словник дитини. Малюнки, які дитина не змогла назвати, беруться логопедом на замітку, а пізніше демонструються знову (для перевірки пасивного словника) з проханням показати той чи інший предмет, виконувану дію тощо.

Словник дітей не завжди є достатнім показником загального недорозвитку мовлення. Залежно від середовища, виховання та інших причин може спостерігатися багатство чи обмеженість словника дитини. Він повинен розглядатися не ізольовано, а в сукупності з іншим проявами, зокрема з особливостями розвитку фонематичної та граматичної будови мовлення.

Обстежуючи граматичну будову мовлення, логопед звертає увагу та фіксує таке: чи вдається дитині описати зміст сюжетних малюнків у формі розповідного мовлення чи шляхом перерахування окремих предметів, зображених на малюнку, без описування дій та якостей; які речення – прості чи поширені – використовує дитина, які частини мови при цьому використовує й яке їхнє граматичне оформлення, чи правильно вживає прийменники.

Доцільно використовувати різні прийоми обстеження для перевірки таких вмінь у дитини:

·        вживання та розуміння прийменників;

·        вміння визначати рід іменників та займенників;

·        вміння змінювати іменники у множині;

·        вміння узгоджувати числівники з іменниками;

·        вміння відмінювати іменники та прикметники;

·        вміння узгоджувати іменники з прикметниками у роді та числі;

·        вміння відмінювати дієслова у особах та числах;

·        вміння утворювати нові слова з допомогою суфіксів та префіксів.

Діти з нормальним мовленнєвим розвитком справляються з даними завданнями, а у дітей з недорозвиненим мовленням обов’язково трапляються помилки, які вказують на недостатнє сформування граматичної будови мовлення. А загальний недорозвиток мовлення є причиною ускладнення оволодіння дитиною читанням та письмом.