У Навчально-реабілітаційному центрі функціонує два логопедичних кабінети, які достатньо обладнанні для роботи з дітьми-логопатами. Особливістю роботи вчителя-логопеда нашого закладу є те, що він працює з дитиною в якої крім мовленнєвого недорозвитку є ще й психоневрологічний діагноз, а саме: вади інтелектуального розвитку або порушення опорно-рухового апарату.

Основний логопедичний діагноз вихованців – системне недорозвинення мовлення тяжкого та середнього ступеня. Зустрічаються діти, які зовсім не говорять. Є діти із порушенням вимови і лексико-граматичного складу мовлення.

Методика логопедичної корекції спрямована на формування мовленнєвих засобів спілкування, достат­ніх для самостійного розвитку мовлення в процесі спілкування і навчання дітей з особливими потребами. Логопедична робота будується залежно від рівня мовленнєвого розвитку дитини.

Основною метою логопедичної корекції є поетапне формування усного мовлення шляхом складання різних видів фраз, що поступово ускладнюються. Це ускладнення спирається на закономірності фізіологічного розвитку мовлення у дитини. В залежності від рівня мовленнєвого розвитку дитини перед логопедом постають такі завдання:

 

I. При загальному недорозвитку першого рівня:

-          Розвиток розуміння мовлення.

-          Розвиток самостійного мовлення.

-          Формування елементарної фрази.

 

    II. При загальному недорозвитку другого рівня:

-       Розвиток розуміння мовлення, спрямованого на розрізнення граматич­них форм слова.

-       Розвиток елементарних форм усного мовлення на базі збагачення словникового запасу, практичного засвоєння простих граматичних категорій.

-       Оволодіння правильною звуковимовою, розвиток фонематичного слуху, формування ритміко-складової структури слова.

 

III. При загальному недорозвитку третього рівня:

-       Практичне засвоєння лексичних і граматичних засобів мовлення.

-       Виховання артикуляційних навичок, правильної звуковимови, складової структури слова та розвиток фонематичного сприйняття.

-       Розвиток зв'язного мовлення.

-       Оволодіння елементами грамоти.

 

    Робота логопеда має певну специфіку, вона базується на наступних принципах:

1. Особистісне орієнтування – орієнтування на дитину, її психоемоційні особливості.

2.  Емоційна підтримка – створення на заняттях емоційно комфортної обстановки.

3. Взаємодія з батьками і спеціалістами закладу.

4. Ігровий контекст занять – формування позитивної мотивації навчання.

 

    Можна виділити специфічні особливості логопедичної роботи з неповносправними дітьми:

    1. Постійний пошук індивідуальних підходів до дитини.  У роботі неможливо орієнтуватися на «середню» дитину. Кожний вихованець у повному сенсі «особливий»: у нього свій тип сприйняття, уваги, пам'яті, характер і темперамент. Це унеможливлює роботу за стандартною методикою: кожна дитина вимагає свого підходу.

 

    2. Логопедичні заняття носять комбінований та ігровий характер. Заняття містять у собі роботу над рухливістю артикуляційного апарату, над звуками мовлення, розвитком фонематичного слуху, лексико-граматичного складу мови, зв’язним мовленням і над розвитком психічних процесів. Всі заняття проходять в ігровій формі, на них використовуються мовні ігри та вправи, яскраві та цікаві іграшки, предметні та сюжетні малюнки. Комбіноване заняття, проведене в ігровій формі, дозволяє гнучко перемикати увагу дитини з одного виду діяльності на інший, не допускаючи втрати уваги й зниження інтересу.

 

    3. Формування наслідувальної діяльності. Перший крок корекційної роботи – розвиток довільної уваги. Важливо, щоб дитина «побачила», «почула», звикла вслухатися в мовлення оточуючих людей. Тому логопед починає роботу з наслідувальної здатності дитини, вчить її наслідувати дії з предметами, рухам рук, ніг, голови. Це – основа для переходу до наслідування артикуляційним рухам, звукам, словам.

 

    4.Організація занять. Відомо, що утримувати довільну увагу в таких дітей надзвичайно складно, тут важлива кожна деталь заняття. Розташування обладнання, відсутність зайвих предметів у полі зору дитини, використання матеріалів, до яких у дитини є особливе відношення й специфічний інтерес, місце розташування логопеда. Важливо відзначити, що те, до чого звикають діти з особливими потребами, впливає на успішність, тому важливо знати їхні звички й використовувати це під час організації занять.

 

    5. Спостереження за внутрішнім станом дитини. На заняттях важлива динаміка уваги дітей, тому не можна доводити увагу до виснаження. Важливо вчасно помітити, коли і як перемкнути увагу, коли дитина починає відволікатися – вже пізно. Руйнується атмосфера заняття та емоційний зв'язок між дитиною і логопедом.

 

    6. Моделювання навичок досягнення. Дитина з особливими потребами звикає до того, що всі дорослі – від батьків до педагогів прагнуть її зрозуміти як би з «півслова». З одного боку – це прекрасно, але з іншого – у неї може втрачатися мотив, бажання навчитися (наскільки це можливо для її рівня розвитку) говорити правильно. Саме тому, на заняттях потрібно створювати такі умови, щоб у дитини виникала потреба говорити.  Для того, щоб вербальна комунікація стала для неї звичною і необхідною, потрібно дуже багато часу.

 

    7. Повільний темп формування нових навичок. Може здатися, що робота логопеда ні до чого не приводить, проходить даремно. Від дітей з обмеженими можливостями не слід очікувати швидкого результату. У них немає оперативного реагування, вони тривалий час «поглинають» інформацію, начебто «записують» її на свій внутрішній магнітофон. Іноді результат роботи може з'явитися через 2-3 роки. Ця особливість сприйняття дітей не повинна лякати педагогів.

 

    8. Постійне закріплення отриманих навичок. Вся логопедична робота проходила б без результату при відсутності тісного контакту з батьками і педагогами. Саме вони забезпечують закріплення отриманих навичок, над якими йде робота на логопедичних заняттях. Спільно проговорюються дрібні зміни в поведінці дитини, логопед просить батьків вдома, а педагогів на заняттях провокувати дитину на застосування отриманих навичок. Від педагогів логопед одержує інформацію про стан дитини після занять, і з врахуванням цього планує подальшу стратегію. Це особливо важливо при роботі з безмовними дітьми. Якщо ж дитина володіє мовою, то співробітництво з педагогами полягає в роботі над автоматизацією звуків, розвитком лексико-граматичного складу мови. В дітей з особливими потребами процес автоматизації звуків дуже важливий і тривалий. Якщо поставлений звук не закріплювати щодня, якщо постійно не стежити за правильністю його вимови при різних видах діяльності, у які включена дитина в центрі і вдома, результат логопедичної роботи знеціниться. Те, що не може відстежити логопед, можуть контролювати педагоги і батьки, в цьому полягає їхня величезна допомога. Варто вести логопедичні зошити, з яких батьки можуть отримувати інформацію і займатися з дитиною вдома, закріплюючи матеріал в іншій обстановці. У цьому – зміст перенесення отриманого досвіду додому, у реальне життя.

 

    Отже, підсумовуючи, слід зазначити, що логопедична корекція дітей з особливими потребами на сьогоднішній день відіграє важливу роль, оскільки вона забезпечує можливість для інтеграції дітей із неповносправністю в соціальне середовище, де вони могли б впевнена та вільно спілкуватися.