Розвиток мовлення дітей в сюжетно-рольовій грі
Основи розвитку мовлення
Мовлення
— головний фактор соціального спілкування людей, він зміцнює всі прояви
людського життя як одне ціле.
Мовлення
і праця (у дітей — ігри) організують форми соціального життя, а тому всі
педагогічні заходи спрямовані на організацію дитячих ігор, відповідають інтересам
і соціальному вихованню.
Ніколи дитина не говорить так
багато, охоче, правдиво про все, що їй найближче і найдорожче, як у своєму
дитячому товаристві, за умови, звичайно, що це товариство пов'язує тривале
знайомство і спільність інтересів. І якщо такі умови не створюються самі собою
в житті наших дітей, нам, дорослим, їх потрібно обов'язково створити.
Словесне
спілкування дорослого з дитиною буде значущим лише тоді, коли вони один в одному
вбачатимуть друга, якому відкривають свою душу, думки і почуття, показують
свої витвори: роботу, малювання, вишивку. Тому досвідчений вихователь має
поставиться до цього з інтересом, використати все у щирій бесіді з дитиною.
Розвиток мовлення дітей в
сюжетно-рольовій грі
Невичерпні
ті знання, уміння, які дитина набуває в іграх, особливо в сюжетно-рольових.
Граючись, дитина навчається, але жодне навчання неможливе без допомоги
основного — мовлення. У грі
дітей ми маємо передовсім зважати
на інтереси розвитку їхнього мовлення.
Самодіяльність
в галузі мовлення дітей ні в чому не виражається так яскраво і інтенсивно, як у
грі і через гру — у праці. До організації гри і образотворчої діяльності дітей
головним чином спрямовані заходи щодо розвитку їхнього мовлення. Така турбота
має передбачати інтереси організації як дидактичних, так і творчих,
сюжетно-рольових ігор.
Слід
усіляко сприяти тому, щоб цей відповідальний період у житті дитини, період оволодівання
всією моторною сферою, зокрема мовленнєвим моторним апаратом, мав сприятливий
перебіг. Однією з найголовніших умов для цього є позитивний емоційний стан
дитини. Задоволення і радість мають бути незмінними супутниками життя дітей,
найкращим чином сприяти їхньому нервово-психічному розвитку і передовсім
розвитку мовлення.
У міру
оволодівання словом праця дитини над удосконаленням свого мовленнєвого апарату
послаблюється, але не припиняється. Далі старші діти (6—7 років) несвідомо
використовують різноманітні прийоми із тренування мовленнєвого апарату —
змагаються у скоромовках, читають для себе вголос тощо. Розвиток апарату
мовлення дітей, його гнучкості, чіткості, податливості волі і намірам має бути
одним з основних розділів всієї роботи логопеда у розвитку правильного
мовлення дітей.
Інший
важливий аспект роботи логопеда з дітьми-логопатами — накопичення змісту для
мовлення. Слово цінне своїм змістом. Слово, не зрозуміле тому, до кого воно
спрямоване, перетворюється для нього на звук. Слово, з яким звертаються до
дітей, має завжди бути словом, а не звуком. Накопичення змісту мовлення та
його формування взаємопов'язані з опануванням речей. Правильне сприйняття предметів,
що є найголовнішою розумовою роботою дитини, обумовлене діяльністю органів
зовнішніх відчуттів.
Сенсорний
і мовленнєвий розвиток дитини вдосконалюється тоді, коли вони поєднані між
собою. Розвиток відчуттів і сприйняття перебуває у безпосередньому зв'язку з розвитком мислення
і мовлення. Накопичення уявлень і знань відбувається через сприйняття, а тому
турбота про розвиток мовлення має супроводжуватися турботою про розвиток
органів чуття і сприйняття.
Перші сприйняття дитина отримує
із навколишнього світу. На нас, педагогів, покладено обов'язок допомогти дітям
орієнтуватися в дійсності, яка нас оточує, керувати розвитком їхньої
спостережливості при ознайомленні з навколишнім як у приміщенні, так і поза
ним.
Спостерігаючи,
як у народних школах Швейцарії ведеться мовленнєве навчання у нерозривній єдності
з ознайомленням дітей з навколишнім світом речей і природи, К. Ушинський каже:
«Легко собі уявити, скільки яскравих образів, абсолютно конкретних може
накопичуватися в душі дітей від такого живого, наочного курсу. Цей курс уводить
дітей в науку, але не як у мертву купу книг, а як у живе пізнання світу,
наповненого життя. Крім того, такий курс дає надзвичайно багатий і
різноманітний матеріал при вивченні рідної мови. Із неї черпається зміст усіх
вправ, ігор дітей. Тому педагоги надають важливе значення процесу керування
спостереженнями дітей, накопиченню ними яскравих, відповідних дійсності,
конкретних образів і оживленню їх словом».
Розвиток мовлення дітей відбувається у сюжетно-рольових Іграх. У грі
дитина «розмовляє» з героями казок, «виховує» інших малят, «готує» обід,
«лікує» ляльок, ведмедиків, «літає» у Космос. У грі можна все це робити. У грі
не можна лише мовчати. ! дитина говорить... «Якщо ти не їстимеш, — звертається
п'ятирічна Іринка до своєї доньки-ляльки, — я не розповім тобі казку. Молодець,
швидко з'їла! Тепер слухай казку про Курочку Рябу...» Дівчинка розповідає
ляльці знайому казку, імітуючи інтонацію своєї бабусі,
Ігри з лялькою, ведмедиком, зайчиком та іншими
образними іграшками спонукають дитину до розмов, активізують її словник. Після
п'яти років у дітей виникає потреба в колективних іграх, розмови з іграшкою
наодинці їх уже не влаштовують. Вони хочуть грати у справжню сім'ю, щоб там
були і батько, і мати, і бабуся, і дідусь. Діти, які не відвідують дитячого
садка (та ще й коли одна дитина в сім'ї), часто звертаються до дорослих із
проханням пограти разом із ними: «Мамо, пограймо в "доньки-матері". Я
буду мамою, а ти — моя донька. Ти бери ляльку і грайся як маленька, будеш
робити все, що я скажу. Добре?» — лагідно дивиться на матір дівчинка. «І що це
ти за дурниці вигадала, яка ж з мене донька! Грай сама з лялькою у мене бракує
часу», — байдуже відповідає мати. Дівчинка ображена, але згадала про бабусю:
«Бабусю, ти хочеш бути моєю донечкою? Пограйся зі мною».
Якщо в сім'ї одна дитина, дорослі
не мають відмовляти дитячому проханню пограти разом із нею. Батьки самі повинні
запропонувати пограти у «лікарню», «школу», «сім'ю», взяти на себе ту роль, яку
запропонує дитина. Кожна дитина у грі хоче бути дорослим, і тому батькам
доведеться грати роль «маленької дитини». Отже, що природніше вони виконуватимуть
її, то активнішою буде дитина.
Гра допоможе батькам проаналізувати свої дії і
мовлення у стосунках із дитиною, оскільки гра — це дзеркало сімейних стосунків.
У грі дитина копіює і жести, міміку, й
інтонацію, і зміст мовлення дорослих. Добре, якщо у грі візьмуть участь сусідські
діти — гра буде цікавішою і змістовнішою, вона сприятиме вихованню почуття
колективізму.
Сюжетно-рольові ігри за тематикою і за глибиною відображення дійсності у
різних дітей різні. Вони індивідуальні і за емоційно-виразною характеристикою,
і за усвідомленим життєвим досвідом. Водночас у творчих сюжетних іграх
закладено основу для колективної діяльності, ігрової співпраці, спілкування і
спільного розв'язання ігрових завдань, переходу до відображення у грі стосунків
між людьми. Сюжетна гра — самостійна. Вона не може не враховувати життєвого
досвіду дітей або передаватися в готовому вигляді як гра навчальна.