Департамент освіти та науки Івано-Франківської міської ради

Психологічна крамниця. Запам'ятаймо поради медиків, психологів

Не тримайте страх ні в собі, ні в дітях.

Почуття страху характерне для більшості дітей. Це може видатись дивним, але сам по собі цей страх не існує. Він з'являється несвідомо й тільки в наших думках. Лякливі думки вносять у життя, особливо ди­тяче, обмеження, викликають почуття пригніченості, руйнують віру в себе. Батьки повинні пам'ятати про це й не навіювати дітям негативних емоцій, заляку­вати їх.

Науковці вже давно довели, що страх є жи­вильним ґрунтом для хвороб. Згадаймо давню притчу.

По дорозі до міста повз стару людину, яка сиділа на узбіччі, проходила Чума.

—Куди ти йдеш? — запитав старий.

—До міста, аби вбити тисячу людей, — відповіла Чу­ма.

Рік потому Чума, повертаючи з міста, знову зустріла старого.

—Ти сказала мені, що прямуєш до міста, аби вбити тисячу людей, а померло аж десять тисяч, — мовив їй старий.

—Я сказала тобі правду: я вбила тільки тисячу. Реш­ту згубив страх!

Отож, страх — продукт власної свідомості. Він зни­кає, якщо його не тримати.

Враховуйте стан дитини.

Не повинно бути (ні в батьків, ні в дітей) емоційної і розумової напруги останні півгодини перед сном та перші півгодини після сну. Тоді у ваших дітей не буде серйозних нервових розладів.

Хлопчик, який невпевнений у собі, починає відста­вати і в інтелектуальному розвитку, і у фізичному — за­тримується ріст.

Перед менструацією і під час неї психічний стан дівчинки не можна вважати повністю нормальним. Він буде хитким, доки в організмі не сформується гормо­нальний баланс.

Знання, отримані без радощів або з гнівом, не мож­на вважати засвоєними.

За день кожна дитина повинна одержати від батьків 7—8 словесних «погладжувань» («Ти охайна, доню», «Ти добре полагодив стілець, сину», «Ми всі тебе лю­бимо» тощо).

 

До вашого записника

Дитина «псується» багато разів, щоб знову відчути життя і себе. «Розвалюється»,  щоб будува­ти себе по-новому. Ніхто не підпадає під схему. І ніхто не помилиться добровільно. Але при цьому не повинно бути ніякої іронії з боку дорослих, ніякого кепкування над дитиною. Застерігаємо — це небез­печно.

Дитину можна і треба підхвалювати без вихваляння.

Звертайтесь іноді до малюка за порадою як до рівного.

Для дитини це велика миттєвість, зірковий час!

(З нею радяться, вона потрібна, вона доросла!)

Зверніться і за допомогою як до рівного.

Виховання — це завжди трішки спектакль. Є момен­ти, коли і дорослий повинен зуміти вдати з себе без­помічного, беззахисного, залежного. Саме так — від вашої дитини. Практикувати це вже можна, починаючи з 6—7 років.

 

Випереджувальна похвала

Якщо ви хвалите дитину за те, чого у неї немає, це ще не означає, що ви кажете неправду. Ми говоримо так, ніби це могло бути. Передаємо цю віру, прищеп­люємо її дитині. І навіть якщо у неї нічого не виходить, все одно треба хвалити щедро за спробу досягти ба­жаного. За спробу зробити спробу.

Важливо хвалити дітей вранці (і якомога раніше). Це для них аванс на довгий і важкий день. І на ніч слід по­хвалити (або просто поцілувати й сказати лагідне: «На добраніч»).

На практиці, на жаль, інше: «Я тобі вже показу­вав. Ну що ж ти такий дурний?», «Ти знову зігнувся, нещасний?», «Не розумієш? Яка незда­ра!»

А випереджаюче несхвалення — зловісне негативне навіювання. Запам'ятаймо це.