Дуже важливо, щоби батьки пам'ятали про те, що, обговорюючи з дитиною її поведінку, вони повинні намагатись підкреслити, що взагалі задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: «Ти припустився декількох помилок, але подивись, як ти...». Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що помилки робити можна, але їх більше цікавлять успіхи дитини, а не її помилки.

Батьки повинні користуватись тими словами, які працюють на розвиток «Я-концепції» та почуття адекватності дитини. Протягом дня батьки мають декілька можливостей для створення в дитини почуття власної корисності й адекватності. Один шлях полягає в тому, щоби продемонструвати дитині ваше задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях - навчити дитину справлятися з різними задачами. Цього можливо досягти, створивши в дитини установку «Ти можеш це зробити».

Отже уникайте, остерігайтесь деяких невдалих реплік на адресу своїх дітей. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:

·                                 я зайнята;

·                                 подивися, що ти наробив;

·                                 не говори так швидко;

·                                 це треба робити не так;

·                                 неправильно;

·                                 коли ж ти навчишся?!;

·                                 скільки разів я тобі казала;

·                                 ні, я не можу.

Уникаючи цих реплік, ви зможете підтримати свою дитину, додаючи їй упевненості, що ви до неї небайдужі.

Якщо навіть дитина і недуже успішно справляється з чим-небудь, батьки повинні дати їй зрозуміти, що їх почуття по відношенню до дитини не змінились.

Корисними можуть бути такі висловлювання:

·                                 Мені було би дуже приємно спостерігати за тим, що відбувається!

·                                 Якщо щось трапиться не так, як тобі хотілось, для тебе це було добрим уроком.

·                                 Усі ми люди, і всі ми робимо помилки. Врешті-решт, виправляючи свої помилки, ти теж учишся.

Для того щоби показати віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити наступне:

·                                 забути про минулі поразки дитини;

·                                 допомогти дитині набратися впевненості в тому, що вона справиться з поданою задачею;

·                                 дозволити дитині почати «з нуля», спираючись на те, що батьки вірять в неї, в її здібності досягти успіху;

·                                 пам'ятати про минулі успіхи та повертатись до них, а не до помилок.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Треба чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Отже, для того, щоби підтримати дитину, необхідно:

1. Спиратись на сильні сторони дитини.

2. Уникати підкреслення невдач дитини.

3. Показувати, що ви задоволені дитиною.

4. Уміти та бажати демонструвати любов до дитини.

5. Уміти допомогти дитині поділити великі завдання на більш мілкі, такі, з якими вона може впоратись.

6. Проводити більше часу з дитиною.

7. У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.

8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоби впоратись із завданням.

9. Уміти взаємодіяти з дитиною.

10. Дозволяти дитині самій розв'язувати проблеми там, де це можливо.

11. Уникати дисциплінарних заохочень і покарань.

12. Приймати індивідуальність дитини.

13. Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину.

14. Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, і слова, які руйнують її віру в себе. Наприклад, слова підтримки:

·                                 Знаючи тебе, я впевнений, що ти все зробиш добре.

·                                 Ти робиш це дуже добре.

·                                 У тебе є деякі думки з приводу цього. Чи готовий ти почати?

·                                 Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до нього.

Слова розчарування:

·                                 Знаючи тебе і твої здібності, я гадаю, ти зміг би зробити це набагато краще.

·                                 Ти міг би зробити це набагато краще.

·                                 Ця ідея ніколи не зможе бути реалізована.

·                                 Це для тебе занадто складно, тому я сам це зроблю.

Батьки часто плутають підтримку з похвалою та нагородою. Похвала може бути та не бути підтримкою. Наприклад, дуже щедра похвала може здатись дитині невідвертою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка вважає, що не відповідає батьківським очікуванням.

Підтримка базується на тому, щоби допомогти дитині відчути свою потрібність. Різниця між підтримкою та нагородою визначається часом та ефектом. Нагорода звично видається дитині за те, що вона зробила дещо дуже добре, або за її досягнення в певний період часу. Підтримка, на відміну від похвали, може надаватися за будь-якої спроби або невеликого прогресу.

Коли я виявлю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її та стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Вона отримує задоволення від себе.

Підтримувати можна за допомогою:

·                                 окремих слів («добре», «акуратно», «прекрасно», «чудово», «вперед», «продовжуй»);

·                                 висловлювань («Я пишаюсь тобою», «Мені подобається, як ти працюєш», «Це дійсно прогрес», «Я задоволений твоєю допомогою», «Дякую», «Усе іде чудово», «Добре, дякую тобі», «Я задоволений, що ти в цьому приймав участь», «Я задоволений, що ти намагався це робити, хоча все вийшло зовсім не так, як ти цього очікував»);

·                                 дотиків (поплескати по плечу; доторкнутись до руки; м'яко підняти підборіддя дитини; наблизити своє обличчя до її обличчя; обійняти її);

·                                 спільних дій, фізичної взаємодії (сидіти, стояти поруч з дитиною; м'яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разом з нею);

·                                 виразу обличчя (посмішка, підморгування, кивок, сміх).

Дитина - це не просто інша людина, це - зовсім інший психологічний простір, якісно відмінне світосприйняття. Тому дуже важливо батькам при навчанні дітей у першому класі дотримуватись певних правил (бо відомо, що початок - то половина справи), щоб зберегти психічне здоров'я дитини, реалізуючи її творчі здібності.

·                                 Любіть дитину.Не забувайте про тілесний контакт із дитиною. Знаходьте радість у спілкуванні з нею. Дайте їй місце в родині.

·                                 Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книги).

·                                 Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Кожного дня цікавтесь її справами, труднощами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

·                                 Заохочуйте, створюйте умови, дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором.

·                                 Відвідуйте з дитиною театри, музеї (достатньо одного залу, щоб не втомлювати, поступово за декілька разів оглядаючи всю експозицію), організовуйте сімейні екскурсії містом, населеним пунктом, селом.

·                                 Віддавайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не вишуканому, дорогому одягу.

·                                 Обмежуйте перегляд телепередач до 30 хвилин на день, регламентуйте роботу біля комп'ютера, віддаючи перевагу обов'язковій прогулянці на свіжому повітрі.

·                                 Привчайте та спрямовуйте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте бажання та ініціативу дитини допомогти вам).

·                                 Не робіть із дитини лише споживача, виконавця, байдужого спостерігача, нехай вона буде рівноправним членом родини зі своїми правами та обов'язками.

І останнє - дорослі повинні забути про насилля відносно дітей. Хай його місце займає любов та взаємне порозуміння! У 1978 році, отримуючи премію, всесвітньо відома шведська дитяча письменниця Астрід Ліндґрен (вона автор «Пеппі Довгапанчоха», «Ронні - дочка розбійника», «Расмус», «Карлсон, який живе на даху», «Міо, мій міо» та інших. Коли писалася ця книга, прийшло сумне повідомлення, що 28 січня 2002 року вона залишила цей світ на 94-му році життя. Вона до останніх днів своїх належала не світу «дорослих дядь і тьоть», а світу дитинства) виголосила промову: «Я хочу поговорити про дітей... Скільки дітей отримали свої перші уроки насилля від тих, кого любили, - від власних батьків - і потім понесли цю «мудрість» далі, передаючи її із покоління в покоління!...

Для тих, хто кричить про необхідність «твердої руки», я хочу розповісти історію, яку почула від однієї літньої дами. Коли вона була молодою мамою, люди вірили, що без різки гарної людини не виховаєш, - вірніше, сама вона в це не вірила, але одного разу її маленький син провинився, і їй здалося, що він уперше в житті заслуговує того, щоб його добре висікли. Вона наказала йому піти і самому зірвати різку. Хлопчик пішов і довго не повертався. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш в мене кинути». Тут мати теж розплакалась, тому що раптом побачила все очима дитини. Дитина, мабуть, розмірковувала: «Мама хоче зробити мені боляче, для цього і камінь підійде»...

Потім вона поклала камінь на кухонну поличку, де він і залишився лежати як постійне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі в той момент, - ніякого насилля!..

Непогано було би нам усім покласти на кухонну полицю невеличкий камінець як нагадування дітям і самим собі - ніякого насилля!..».

Дорослій людині інколи важко знайти порозуміння з дітьми саме тому, що вони існують у різних системах цінностей, значень, настроїв. Отже, шановні батьки, пам'ятайте про це! І останнє, про що не варто забувати: психічне здоров'я ваших дітей у ваших руках. Частіше покладайтесь на свою любов та інтуїцію, розв'язуйте свої власні проблеми не за рахунок психічного здоров'я власних дітей, а при необхідності звертайтеся за допомогою до психолога або психотерапевта.