Наступність - умова успішної адаптації

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі

Перехід із молодшої школи до основної пов'язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також зі збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Як свідчить аналіз, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п'ятикласниками й іншими школярами основної школи. І як результат - завищені вимоги до цих учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації школярів. Даний методичний вісник укладено для практичного використання при проведенні аналізу, своєчасного корегування процесу адаптації п'ятикласників. Він містить у собі методичні рекомендації адміністрації навчальних закладів, педагогам, батькам, а також психологічні аспекти вікових особливостей школярів.

Адаптація - процес взаємодії живих організмів та оточуючого середовища, який призводить до їх оптимальної пристосованості до життя та діяльності.

Соціально-психологічна адаптація - пристосування до суспільства, в якому ми живемо, процес придбання людиною визначеного соціально-психологічного статусу, оволодіння соціально-психологічними функціями.

Причини труднощів у навчанні учнів п'ятих класів пов'язані з:

1. недоліками навчальної підготовки за нормального та навіть високого рівня розвитку мислення й інших пізнавальних процесів у дітей, а саме - значні проблеми у знаннях за попередні періоди навчання, несформованість загальнонавчальних і спеціальних навчальних умінь і навичок;

2. несформованістю необхідних розумових дій та операцій - аналізу, синтезу, поганого мовного розвитку, недоліків уваги та пам'яті;

3. особливостями навчальної мотивації підлітків;

4. слабкою доцільністю поведінки та діяльності - небажанням, «неможливістю» змусити себе постійно вчитись.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне - самого підлітка.

Характеристика труднощів	Причини	Рекомендації вчителям	Рекомендації батькам
1. Повільний темп розумових операцій. Діти повільно залучаються до роботи, не встигають виконувати домашнє завдання, не одразу розуміють пояснення вчителя, повільно пишуть і читають	Причиною, як правило, є своєрідність типу нервової діяльності (інертність нервових процесів)	Таких дітей не можна квапити, підганяти на уроці примушувати працювати «за часом», адже будь-який поспіх та умови обмеження часу тільки загальмують роботу і спричинять негативні емоції. Краще: повторити дитині те, що вона не встигла почути; намагатись говорити повільніше; повідомляти на початку уроку план роботи; пропонувати завдання, розраховані на нижчий темп виконання, даючи час на підготовку до відповіді; не ставити в ситуацію необхідності швидкого переключення з одного виду діяльності на інший	Складати для дітей чіткий порядок денний з урахуванням їхніх можливостей для виконання конкретної роботи. Не підганяти
2. Погано встигають з усіх предметів через труднощі в запам'ятовуванні, узагальненні навчального матеріалу, оперуванні поняттями, недостатнім словниковим запасом, несформованістю навчальних навичок	Причиною може бути педагогічна занедбаність: недоліки виховання, а не низький інтелектуальний потенціал	Необхідні додаткові заняття з розвитку мовлення, пам'яті, уваги, мислення, загальнонавчальних навичок. Бажані індивідуальні завдання зниженого рівня труднощів. Варто схвалювати прагнення дитини досягти успіху, відзначити навіть невеликий успіх. У деяких випадках цілеспрямована розвивальна робота дає змогу подолати педагогічну занедбаність і досягти високих навчальних результатів	Рекомендувати різноманітні вправи та ігри з метою розвитку пам'яті, уваги, мислення дитини, її мовлення
3. Невисокий інтелектуальний потенціал (навчання дається важко, не засвоюють навчальний матеріал, не завжди розуміють і погано запам'ятовують пояснення вчителя)	Причина може полягати в астенії, затримці психічного розвитку, органічних порушеннях центральної нервової системи	Вимоги до таких дітей треба знизити, адже вони страждають через слабку пам'ять, низький рівень логічного мислення. Для запобігання втрати мотивації до навчання й відхилень у поведінці варто пропонувати посильні індивідуальні завдання, відзначати навіть маленькі успіхи	Рекомендувати різноманітні вправи та ігри з метою розвитку пам'яті, уваги, мислення дитини, її мовлення. Рекомендувати звернутися для консультації до психолога, дитячого психоневролога чи психіатра
4. Труднощі тільки в письмі й читанні (поганий почерк, постійні пропуски літер і недописування закінчень слів, заміна одних складів на інші, співзвучні їм)	Причина - недорозвинення мовлення	Труднощі не пов'язані з лінощами чи непосидючістю дитини, тому постійні зауваження та заклики до старанності ні до чого не приведуть. Щоб уникнути формування стійкої відрази до навчання, не слід акцентувати увагу на неуспіхах. Краще похвалити такого учня за те, що йому вдалось виконати	Рекомендувати звернутись по допомогу до логопеда
5. Труднощі в навчанні, поведінці. Підвищена тривожність, замкнутість, боязкість нерішучість, сором'язливість	Емоційні порушення, розлад нервової системи	Необхідне доброзичливе ставлення, підтримка, підбадьорення в ситуаціях, що викликають сильну тривогу і хвилювання (при відповідях біля брошки, контрольних роботах, диктантах). Таких дітей краще не викликати відповідати перед усім класом, особливо на початку навчального року	Необхідне підбадьорення в різних ситуаціях. Розвивати впевненість дитини в собі. Звернутись по допомогу до психолога
6. Гіперактивність, підвищена схильність до відволікання, труднощі в концентрації уваги, імпульсивність	Причиною можуть бути емоційні порушення як наслідок неправильного стилю виховання, а також органічні порушення центральної нервової системи	Такі діти не в змозі тривалий час бути зосередженими, уважними, посидючими. Головне в роботі з ними - терпіння й наполегливість. Треба розвивати вміння доводити справу до кінця, діяти цілеспрямовано та планомірно, давати невеликі завдання та здійснювати покроковий контроль виконання. Заохочувати бажану поведінку, спираючись на прагнення п'ятикласників «бути вольовою людиною»	Рекомендувати батькам зайняти дитину спортом, відвідувати гуртки (моделювання, конструювання
7. Труднощі в контактах (погані взаємини з однолітками або відсутність друзів у класі)	Причиною можуть бути емоційні порушення як наслідок неправильного стилю виховання, а також органічні порушення центральної нервової системи	Завдання учителя в роботі з «відторгнутими» дітьми - допомогти їм відчувати себе потрібними та бажаними у класі. Необхідно звернути увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що їм удається. На позакласних заходах давати можливість виявити себе з кращого боку	Допомагати дитині відчувати себе потрібною та бажаною. Давати роботу або доручення, щоб дитина мала змогу самореалізуватись. Заохочувати її
8. Агресивність, запальність, дратівливість	Причиною можуть бути емоційні порушення як наслідок неправильного стилю виховання	У спілкуванні з цими дітьми потрібно виявляти максимальну стриманість і терпимість, адже вони самі страждають від своєї впертості, гнівливості та дратівливості. Необхідно дати зрозуміти, що дорослий - їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Педагог, знаючи інтереси та схильності агресивної дитини, зможе спрямувати її активність у конструктивне русло, тактовно й послідовно навчаючи дитину самоконтролю та стриманості	Батькам необхідно проявляти стриманість, терпимість. Довести, що батьки - друзі дитини. Постійно цікавитись усім, що стосується дитини. Розвивати стриманість, самоконтроль
9. Підвищена тривожність, плаксивість, вразливість, схильність хвилюватись і переживати через будь-який привід (ризик розвитку невротичних розладів)	Причиною можуть бути емоційні порушення як наслідок неправильного стилю виховання, а також органічні порушення центральної нервової системи	Такі діти часто є хорошими учнями, але навчальні успіхи для них набувають надто великого значення (часто цьому сприяють установки батьків). Учителю в цьому випадку не слід акцентувати увагу на оцінках. Перед хвилюючими подіями, контрольними треба знімати тривожність, навіювати впевненість в успіху, частіше заохочувати, схвалювати та відзначати переваги	Батькам треба переглянути свої погляди: не надавати значної уваги оцінкам. Виховувати в дитині впевненість в успіху. Частіше заохочувати
10. Боязкість, нерішучість, замкнутість, «нелюдимість»	Причиною можуть бути емоційні порушення як наслідок неправильного стилю виховання, а також органічні порушення центральної нервової системи	Учителю варто залучати таких дітей до позакласної роботи. Проводити групові заходи, щоб вони більше спілкувалися, долали свою боязкість, нерішучість. Давати певні громадські доручення. Частіше звертати увагу однокласників на переваги такого учня, підвищуючи його самооцінку та створюючи ситуацію успіху	Батькам слід залучати таких дітей до гуртків, де вони будуть більше спілкуватися, долати свою боязкість, нерішучість. Підвищувати самооцінку дитини

Вікові особливості

Вікова психологія - це сфера знань, яка акцентує увагу на психологічних особливостях дітей різного віку, у той час як психологія розвитку - це сфера знань, яка містить інформацію в основному про закони вікового перетворення психології дітей. Вікову психологію не можна уявити собі поза розвитком, як щось незмінне, як і розвиток немислимий без виділення його вікових особливостей.

Вікова психологія відзначає ті порівняно повільні, але ґрунтовні кількісні та якісні зміни, що відбуваються у психіці та поведінці дітей при їхньому переході з однієї вікової групи в іншу. Звичайно, ці зміни охоплюють значні періоди життя. Ці зміни залежать від так званих «постійно діючих» факторів: біологічного дозрівання та психофізіологічного стану організму дитини, її місця в системі соціальних відносин, досягнутого рівня інтелектуального й особистісного розвитку.

Вікові зміни психології та поведінки даного типу можуть бути еволюційними, революційними та ситуативними.

Еволюційні зміни пов'язані з порівняно повільними кількісними та якісними перетвореннями. Революційні - більш глибокі перетворення, відбуваються швидко й у порівняно короткий строк. Ситуативні зміни містять у собі те, що відбувається у психіці та поведінці дитини під впливом організованого чи неорганізованого навчання й виховання. Вікові еволюційні та революційні зміни психіки та поведінки зазвичай стійкі, незворотні й не вимагають систематичного підкріплення. Ситуаційні зміни - хитливі, оборотні та припускають їх закріплення в наступних вправах.

Педагогічна оцінка, її вибір та ефективність залежать від віку дитини. Індивідуальні особливості дітей визначають їх сприйнятливість до різних стимулів, а також мотивацію навчально-пізнавальної й особистісно-розвивальної діяльності. Досягнутий дитиною рівень інтелектуального розвитку впливає на її пізнавальні інтереси, а особистісний розвиток впливає на прагнення мати певні персональні якості.

Основні тенденції вікової зміни значущості педагогічної оцінки полягає в такому. Із віком, по-перше, росте розуміння необхідності отримання нових знань, умінь і навичок. По-друге, у дитинстві щорічно збільшується значущість володіння певними якостями особистості. По-третє, у міру дорослішання, особливо у шкільні роки, зростає роль соціально-психологічних стимулів. По-четверте, намічається тенденція поступового переходу від орієнтації на зовнішні стимули до врахування внутрішніх.

Так, у молодшому шкільному віці на перший план виходять і здобувають в очах дітей особливу цінність стимули, пов'язані з наявними в них знаннями, уміннями й навичками, з дотриманням дисциплінарних вимог, а також соціально-психологічні стимули. Домінування цих форм оцінної мотивації є одним зі свідчень особистісної вікової зрілості дитини. Характерною рисою даного віку у стимулюванні навчання й виховання дітей стає те, що найбільш ефективними є педагогічні оцінки, що даються не всіма, а значущими дорослими людьми, учителями й батьками.

У підлітковому віці ситуація змінюється. Колишні способи стимулювання, що з'явились у більш ранні роки, зберігають свою роль, за винятком того, що соціально-психологічні оцінки посідають одне з перших місць в ієрархії педагогічних стимулів. Але головне, що відбувається в цьому віці, - діти починають більше реагувати на оцінки, які даються їх однолітками та друзями, ніж на оцінки, які вони отримують від батьків і вчителів.

Особистісний розвиток

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються в підлітків з дорослими людьми й однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту та здібностей. У всьому цьому починається перехід від дитинства до дорослості. Організм дитини починає швидко перебудовуватись і перетворюватись на організм дорослої людини. Центр фізичного й духовного життя дитини переміщається з родини в зовнішній світ, переходить до середовища однолітків і дорослих.

Підлітковий вік - найважчий і найскладніший у житті дитини, і він являє собою період становлення особистості. На початку підліткового віку в дитини з'являється й підсилюється прагнення бути схожою на старших дітей і дорослих, до того ж, це бажання стає таким сильним, що, форсуючи події, підліток іноді передчасно починає вважати себе вже дорослішим, що далеко не відповідає вимогам дорослості. Придбати якості дорослості прагнуть усі без винятку підлітки. Власне прагнення підлітків до дорослості підсилюється за рахунок того, що й самі дорослі починають ставитись до підлітків уже не як до дітей, а більш серйозно й вимогливо. Від підлітка вимагають більше, ніж від молодшого школяра, але йому багато чого і дозволяється з того, що не дозволяється першокласникам.

Швидко дорослішати підлітка змушують також обставини життя, пов'язані з фізичним змінами його організму. Швидке змужніння, фізична міцність породжують додаткові обов'язки, які підліток одержує у школі та вдома.

У підлітковому віці змінюються зміст і роль наслідування в розвитку особистості. Якщо на ранніх ступенях онтогенезу воно має стихійний характер, мало контролюється свідомістю та волею дитини, то в підлітковому віці наслідування стає керованим, починає обслуговувати численні потреби інтелектуального й особистісного самовдосконалення дитини. Новий етап у розвитку цієї форми навчання в підлітків починається з наслідування зовнішніх атрибутів дорослості. До свого фізичного розвитку багато хлопчиків-підлітків ставляться дуже уважно і, починаючи з 5-го класу, багато хто з них приступає до виконання спеціальних фізичних вправ, спрямованих на розвиток сили та стійкості. У дівчат же більше спостерігається наслідування зовнішньої атрибутики дорослості: одягу, косметики, прийомів кокетства тощо.

Формування вольових якостей

В 11-13 років деякі підлітки починають систематично й цілеспрямовано займатися самовихованням. Це особливо характерно для хлопчиків, у середовищі яких ідеал мужності стає одним з основних ідеалів, які породжують критерії оцінок оточуючих людей. Підлітки люблять пригодницькі, романтичні фільми та відповідну літературу, тому що саме в них зустрічаються герої, які мають потрібні якості мужності, сміливості, характер і силу волі. Підлітки намагаються наслідувати цих героїв у житті, відтворюючи в іграх і створюючи ситуації, сцени, прочитані у книгах чи побачені у фільмах.

Загальна логіка розвитку всіх вольових якостей може виражатись у такий спосіб: від уміння керувати собою, концентрувати зусилля, витримувати та виносити великі навантаження до здатності керувати діяльністю, домагатись у ній високих результатів. Відповідно до цієї логіки змінюють один одного й удосконалюються прийоми розвитку вольових якостей. Спочатку підліток просто захоплюється ними в інших людях, по-доброму заздрить тим, хто має ці якості (10-11 років). Потім підліток заявляє про бажання мати такі якості в собі (11-12 років). Найбільш активним періодом вольового самовиховання в підлітків уважається вік від 13 до 14-ти років.

На відміну від хлопчиків вироблення специфічних якостей особистості, аналогічних вольовим, у дівчат іде іншим шляхом. Для них такими видами діяльності, в яких складаються й закріплюються відповідні якості, найчастіше є навчання, різні види занять мистецтвом, домоведення, а також жіночі види спорту. Дівчата-підлітки особливо намагаються виявити себе в навчанні, багато займаються тими шкільними предметами, де в них щось не виходить.

Описані різнорольові розходження між хлопчиками й дівчатами сприяють тому, що в них виробляють наполегливість і працездатність саме в таких видах діяльності, якими їм доведеться займатись, коли вони стануть дорослими.

Розвиток ділових якостей особистості

Дітей 10-13-ти років відрізняє підвищена пізнавальна та творча активність, вони завжди прагнуть довідатися про

щось нове, чому-небудь навчитись, причому робити все по-справжньому, професійно, як дорослі. Це стимулює підлітків до виходу за межі звичайної шкільної навчальної програми в розвитку своїх знань, умінь і навичок.

Діти в даному віці вже досить помітно відрізняються один від одного за інтересами до навчання, за рівнем інтелектуального розвитку та світогляду, за обсягом і міцністю знань, за рівнем особистісного розвитку. Цими розходженнями й визначається їхнє диференційоване ставлення до навчання. Зазначена обставина визначає вибірковий характер ставлення до шкільних предметів. Нерідко ставлення підлітка до того чи іншого предмета визначається ставленням до вчителя, який викладає даний предмет.

Підліткам, звичайно, подобаються ті предмети, які викладають їхні улюблені вчителі. Успішність багатьох дітей у середніх класах тимчасово падає через те, що за межами школи в них з'являються сильні, конкуруючі з навчанням інтереси.

У підлітковому віці з'являються нові мотиви навчання, пов'язані з розширенням знань, з формуванням потрібних умінь і навичок, що дозволяють займатися цікавою роботою, самостійною творчою працею. Знання, уміння й навички стають критерієм цінності для підлітка в оточуючих його людей, а також підставою для виявлення інтересу й наслідування їм.

Відбувається формування системи особистісних цінностей, що визначають зміст діяльності підлітка, сферу його спілкування, вибірковість ставлення до людей, оцінки цих людей і самооцінки.

У підлітковому віці створюються непогані умови для формування організаторських здібностей, діловитості, заповзятливості й т. ін. Подібні особистісні якості можуть розвиватись у всіх сферах діяльності, до яких залучений підліток і які можуть бути організовані на груповій основі, - навчання, праця, гра.

У навчанні дані якості особистості формуються та розвиваються тоді, коли підлітки самі стають організаторами навчального процесу й беруть на себе відповідальність за нього. (Дається завдання групі дітей самостійно щось прочитати, виділити, розповісти головне, виготовити наочне обладнання, матеріали та ін.) Великі можливості для прискореного розвитку ділових якостей підлітків відкриває трудова діяльність, коли діти беруть участь у ній на рівних правах з дорослими (шкільні справи). Поряд з навчанням і працею гра в цьому віці, як і раніше, несе в собі великі можливості для особистісного розвитку дітей. Однак мова йде про ділові ігри, побудовані за зразком тих, на яких навчаються мистецтву управління дорослі люди.

Психічний розвиток

У підлітковому віці досить високого рівня розвитку досягають усі без винятку пізнавальні процеси. Високого рівня розвитку досягає безпосередня й механічна пам'ять, утворюючи разом із досить розвиненим мисленням передумови для подальшого розвитку й удосконалення логічної, значеннєвої пам'яті. Високорозвиненою, різноманітною та багатою стає мова, мислення представлене в усіх його основних видах: наочно-діючому, образному та словесно-логічному.

Підлітковий вік має безліч характерних саме для даного віку протиріч і конфліктів. З одного боку, інтелектуальна розвиненість підлітків. З іншого боку, виявляється дивна інфантильність цих дітей, які зовні виглядають майже дорослими. Виникає психолого-педагогічна дилема, розв'язати яку може тільки досвідчений дорослий: ставитись до підлітка по-серйозному, тобто по-дорослому, і разом із тим звертатись до нього як до дитини, яка постійно потребує допомоги та підтримки, але зовні при цьому такого «дитячого» звертання не виявляти.

У 5-му класі замість одного вчителя з'являється кілька нових педагогів, у яких, звичайно, досить різні стиль поведінки та манера спілкування, а також прийоми ведення занять. Різні вчителі висувають різні вимоги до підлітків, що змушує їх індивідуально пристосовуватись до кожного нового вчителя.

Підлітки більш цінують знаючих учителів, суворих, але справедливих, котрі по-доброму ставляться до дітей, уміють цікаво та зрозуміло пояснювати матеріал, справедливо їх оцінюють, не поділяють клас на «підлабузників» і «нелюбимих». Особливо високо цінується підлітком ерудиція вчителя, його вміння правильно будувати взаємини з учнями.

У віці від 10 до 15-ти років у мотивах діяльності підлітка, у його ідеалах та інтересах відбуваються істотні зміни. У початковий період (10-11 років) багато підлітків дають самим собі в основному негативні особистісні характеристики. Таке ставлення до себе зберігається й надалі, у віці від 12 до 13-ти років. Однак тут воно супроводжується вже деякими позитивними змінами в самосприйнятті, зокрема підвищенням самоповаги та більш високою оцінкою себе як особистості.

У розвитку рефлексії, тобто здатності усвідомлення підлітками власних достоїнств і недоліків, спостерігається тенденція як би протилежного характеру. На початку підліткового періоду дітьми усвідомлюються в основному тільки їхні окремі вчинки в певних життєвих ситуаціях, потім - риси характеру і нарешті - глобальні особистісні особливості.

З віком міняється і сприйняття підлітками людей, які їх оточують. Еталони міжособистісного сприйняття стають усе більш узагальненими і співвідносяться не з думками окремих дорослих, як це було в молодшому шкільному віці, а з ідеалами, цінностями та нормами. Зміст оцінювальних моральних еталонів продовжує розширюватись і поглиблюватись, вони стають більш тонкими та диференційованими, індивідуально помітними.

Влив емоцій на психічні процеси

Ми легко звикаємо до того, що діти дуже емоціональні і при цьому їх емоції швидко приходять на зміну одна одній. Емоціональна сфера особистості дитини є одним з найбільш важливих показників рівня її соціальної адаптації.

Емоція - це особлива форма відображення людиною дійсності. За її допомогою створюється психічне управління активністю. Оточуюче середовище викликає в дитини той чи інший емоційний стан і тим самим впливає не тільки на способи, а й на загальну спрямованість діяльності.

Психічні процеси. Психічні процеси розподіляються на пізнавальні, емоціональні та вольові. Розподіл цей умовний, оскільки психіка цілісна, і всі психічні явища в ній взаємопов'язані. Емоції впливають на всі компоненти пізнання: уяву, пам'ять, мислення, відчування, сприйняття.

Вплив емоцій позначається на сприйнятті: для радісної дитини все навкруги приємне, розлючена людина підмічає у предметі свого гніву лише те, що посилює її роздратованість. Хороший настрій поліпшує пам'ять. Завдяки емоційній пам'яті міцно запам'ятовуються пережиті раніше випадки.

Емоції пов'язані із забуванням. Дитина швидко забуває те, що емоційно нейтральне й не має для неї великого значення. Психологічною особливістю емоціональної пам'яті є витіснення: людина забуває те, що їй неприємно пригадувати. Позитивні емоції збільшують мотивацію, а негативні її зменшують.

Вольові процеси також тісно пов'язані з емоціями. Настрій відображається на всіх етапах вольового акту: на усвідомленні мотивів, прийнятті рішення й розгортанні процесу досягнення мети, заключному виконанні прийнятого рішення. Так, емоційна привабливість мети примножує сили дитини, полегшує виконання рішення. Разом з тим рішення, прийняті у стані емоціонального напруження, потім не виконуються. Здібності до вольового зусилля знижені в дітей, які знаходяться у пригніченому стані.

Дитину, яка відчуває страх і тривогу, можна визначити як несміливу, тиху, неспокійну, покірну, невпевнену, нервозну, напружену, перелякану.

Дитину у стані дисфорії можна описати як похмуру, злу, роздратовану, ворожу, зневажливу, сердиту, різку, непоступливу. Дитину, яка знаходиться у стані ейфорії, характеризують як кмітливу, грайливу, товариську, хвастливу, оживлену, радісну, нетерплячу.