Більше чотирьох місяців знаходився на лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону командир відділення — обчислювач старший сержант військової служби за контрактом Олександр Даценко з 27-го Сумського реактивного артилерійського полку. Травми і поранення, які отримав військовослужбовець під час виконання завдань у зоні АТО, були надзвичайно важкі і проблемні: пошкодження кісток тазу, розрив печінки, переломи нижніх кінцівок тощо.

Це саме до нього з Австрії прилітали відомий австрійський професор Александер Клаус та доктор Тетяна Хоменко-Костів, які спільно з колегами з військового шпиталю провели надскладну операцію на печінці. Про цей випадок розповіли чимало засобів масової інформації. Коментуючи цю операцію, доктор Александер Клаус тоді зауважив:

— Випадок був дуже складний — пацієнт отримав важкі поранення і, зокрема, глибоке ушкодження печінки. Певну її частину нам довелося видалити, а на тій, що залишилася, — реконструювати жовчні канали. Є всі показники, що функція цього життєво необхідного органа хлопця відновиться. Він молодий і має повноцінно жити далі.

І ось напередодні Нового року контрактника Олександра Даценка нарешті виписали, і він зустрів новорічні та різдвяні свята у колі рідних та близьких.

…Це сталося в серпні під Іловайськом біля населеного пункту Старобешеве. Колона транспортно-заряджаючих машин до систем залпового вогню «Ураган» була на марші й, рухаючись у визначений район, потрапила під артилерійський обстріл противника.

— То зліва, то справа вибухали снаряди, — згадує старший сержант Олександр Даценко. — Важкі завантажені ЗІЛ-135 саме долали спуск. Передня машина під час чергового вибуху різко загальмувала, а наша, попри всі можливі дії водія, в’їхала в неї. Я сидів у кабіні праворуч і тільки відчув, як у грудну клітку вперся метал. Перед очима застигли якісь трубки, патрубки, шматки понівеченого заліза й інші елементи «передка» вантажівки. З автомобіля його витягували товариші. Їм довелось ламати кабіну, аби визволити з «полону» вантажівки свого побратима.

Увесь цей час у шпиталі свого чоловіка доглядала дружина Юля. Аби бути поруч з коханим, опікуватися ним, мотивувати до скорішого одужання, їй довелося залишити роботу в Сумах.

— Ми побралися 5 жовтня 2013 року, — розповіла Юля. — А 5 березня 2014 року чоловіка відправили для виконання завдань на Схід України. Тож і не встигли як слід пожити, завести дітей. Гадаю, тепер все буде по-іншому. А завдання на найближче майбутнє в нас одне — цілковите одужання Олександра.

Вже телефоном із Сум вона повідомила: «Сашко поки що на милицях та на дієті. Проте всі ми, його рідні та близькі, віримо, що незабаром він таки повернеться до активного і повноцінного життя!»

Зі свого боку старший сержант військової служби за контрактом Олександр Даценко дякує лікарям, які зробили все, що було в їхніх силах, аби поставити його на ноги. І, звичайно, своїй коханій дружині Юлі, завдяки відданості, любові й вірі якої повірив у власні сили та впевнено одужує.