Простий хлопець з Оболоні, Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли захищаючи Донецький аеропорт дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». Три дні відпустки — і Олексій знову в «гарячій точці», селищі Піски. Саме там хлопець поліг у бою з російськими диверсантами. Мати зустріла домовину з «вантажем 200» в новорічну ніч...

Портрет та обліковий запис малого Льоші досі можна знайти на сайті Федерації футболу. Він дуже любив футбол, грав за київські команди різних вікових рівнів у чемпіонаті української дитячо-юнацької ліги України. Звідси й позивний, який хлопець узяв собі на війні: «Динамо».

На війну Олексій пішов добровольцем, зголосившись до лав Збройних Сил України влітку в агітаційному наметі на майдані Незалежності. Мешканець Оболоні, він був мобілізований через Дарницький райвійськкомат.

Перебування в аеропорту припало і на період «реально гарячих», як казав Олексій, боїв, і на початок так званого перемир’я, коли з боку супротивника стріляли лише зрідка та влаштовували поодинокі провокації.

У «спекотний» час доводилося навіть у туалет «по маленькому» виповзати навколішках — щоб не потрапити під обстріл. «Ми ховалися за бетонною колоною й намагалися поменше їсти, щоб нужду рідше справляти», — розповідав «Динамо» журналістам. При цьому «кіборг» з Оболоні скромно зазначав: «Не вважаю, що був у пеклі. Інші заставали тут жорстокіші обставини».

Але Олексій в аеропорту не раз і не двічі ризикував життям. Найбільше — коли з двома побратимами перебував на прицілі ворожого снайпера, здійснюючи вилазку на дах нового терміналу, аби встановити в полі зору терористів синьо-жовтий прапор. На той час на старому терміналі вже висів прапор так званої «Новоросії». Український стяг мав замайоріти вище. «Ми подумали, що було б добре, якби ці потвори бачили його щоранку, прокидаючись у своїй казармі навпроти», — розповідав Дурмасенко.

«Динамо» показав відеозйомку вилазки: відчергувавши на найбільш прострілюваному посту нового терміналу, який зветься «Ромео», хлопці пригинцем ідуть по розгромлених коридорах, виходять на дах, переступають розтяжки, прямують до краю відкритого майданчика. «І тут їхній снайпер почав по мені стріляти, — зневажливо посміхається Олексій. — Черевика прострелив! Куля пройшла за міліметр від ноги. Взуття порвало, а ногу лише обпекло, слава Богу». А над нескореним аеропортом замайорів синьо-жовтий стяг — щоб у каналу «Лайф ньюс» не було підстав брехати, ніби летовище взяла «армія ДНР».

Знаючи, скільки вибухівки наставили мінери в Донецькому аеропорту, Олексій висловлював переконання, що цей термінал простіше було б підірвати і збудувати з іншого боку злітно-посадкової смуги новий аеровокзал.

Відступ української армії з ущент розтрощеного аеропорту «Динамо» вже не застав...

— Я вам хочу сказати, що вся ця ситуація не просто так. Вона формує нове покоління чоловіків, дає дуже багато плюсів, — висловлював упевненість Олексій Дурмасенко. — Війна знімає з чоловіка всю шкаралупу й показує тебе повністю, який ти є — сміливий чи боягуз, надійний чи ні, друг чи зрадник.

Війна знімає відчуття якоїсь недомовленості. Ти можеш або сховатись, як нікчема, або проявити себе, як герой. І от ці мужики прийдуть із війни, виявлять зрадників серед політиків, які домовляються з бандитами про всілякі «перемир’я», і наведуть порядок у країні.

Олексій «Динамо» проявив себе як справжній герой. Нам залишилася пам’ять про одного з легендарних воїнів-«кіборгів». Пам’ять про те, як простий хлопчак із сусіднього двору може стати прикладом визначної самопожертви в ім’я свободи своєї Вітчизни, свободи свого народу.