Бойова біографія Євгена Зіброва, бійця 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, — це чотири місяці в АТО. Чимало боїв і рейдів, звільнення кількох міст і селищ Донбасу. І двадцять чотири поранення — дев’ять кульових і п’ятнадцять осколкових.

До війська двадцятидворічний дніпропетровець прийшов добровольцем. Ще на початку березня минулого року, не очікуючи повістки, прийшов у військкомат. Після проходження медичної комісії, служити потрапив за власним бажанням у рідну дніпропетровську «двадцятьп’ятку».

Наприкінці квітня, після місячного вишколу на полігоні, підрозділ, в якому Євген служив стрільцем, перевели в район Луганська. Десантиники відразу потрапили в епіцентр бойових дій.

— Свій перший бій я пам’ятаю до дрібниць, — згадує Євген. — Ми підвезли боєприпаси на позицію наших «Нон» і швидко стали розвантажувати ящики з мінами. Раптом почалося…

Із «зеленки» по позиціях українських мінометників бойовики вдарили з гранатометів і стрілецької зброї. Стріляли здалеку, не ризикуючи наближатися до наших вогневих точок. Тож вогонь у відповідь десантники зосереджували по спалахах ворожих пострілів. І, схоже, «насипали» влучно. Бо бойовики незадовго зникли в лісі. Бій раптом вщух.

— Коли все закінчилося, ми продовжили розвантажуватися, — усміхається Євген. — Тільки тоді й подумав, що могло б статися, якби вони влучили в ящики з боєприпасами…

Наступні три місяці бойовий підрозділ Зіброва кілька разів змінював місце дислокації. Українська армія наступала, звільняючи від терористів один за одним населені пункти Донбасу. В середині липня бої вже точилися на околицях Дебальцевого і в першому ешелоні були бійці 25-ї опдбр.

27 липня бойова група, у складі якої був і Євген, отримала завдання здійснити розвідку центру міста. Напередодні до командування надійшла інформація, за якою бойовики нібито відійшли, без бою залишивши позиції в центрі населеного пункту. Необхідно було перевірити ці дані, з’ясувати, що насправді відбувається. У кузов «Урала», загрузилися восьмеро бійців, місце Євгена — за кулеметом, встановленим поверх кабіни вантажівки. Рушили.

Вулиці сорокап’ятитисячного Дебальцевого справді виглядали спорожнілими. Кілька вогневих точок противника, які розвідники виявили по маршруту свого слідування, дійсно виявилися покинутими. Десантники без перешкод дісталися майже до центральної площі.

— Хтось із хлопців запропонував встановити український прапор на будівлі державної адміністрації, — розповідає Євген. — До неї залишалося не більше двохсот метрів…

Однак саме тієї миті по розвідниках відкрили шквальний вогонь з вікон прилеглих будинків. Намагаючись вирватися з-під вогню, «Урал» дав задній хід, всі ж, хто був у кузові вантажівки, включилися в бій.

— По нас били з гранатометів, підствольників, стрілецької зброї. Я нарахував близько дванадцяти ворожих вогневих точок, — пригадував військовослужбовець. — Звичайно ж, перевага була на боці ворога, тож нам потрібно було якомога швидше вийти з сектору обстрілу…

Євген продовжував стріляти зі свого кулемета, скільки вистачило сил, попри численні поранення, отримані вже в перші хвилини бою. Навіть потім, коли через прострілені руки він вже не міг тримати зброю, десантник продовжував допомагати товаришам, споряджаючи набоями магазини.

Його життя врятував волонтерський бронежилет — весь посічений кулями й осколками, він таки виконав своє призначення — усі двадцять чотири поранення хлопець отримав у відкриті, незахищені ділянки тіла.

Останні півроку Євген Зібров знаходиться на лікуванні в госпіталі. Переніс численні операції і потребує тривалої реабілітації. Найважче пораненння молодий десантник отримав в ногу — кулею вибило 12 сантиметрів кісткової тканини. Попри те, солдат не втрачає оптимізму, більше того — вірить, що лікарі повернуть його до лав захисників Вітчизни.

— Я мрію повернутися у свою бригаду офіцером. Тому перше, що зроблю, щойно одужаю, подам рапорт на вступ до військового навчального закладу.

Іван СТУПАК